«Таємничий острів»

«Таємничий острів» Володимира Тихого та Ірен Роздобудько

Анатолій Єрема: Вітаю усіх глядачів в Україні на каналі «1+1», а за кордоном на «1+1 International». З вами знову програма «Документ», Анатолій Єрема та Лариса Денисенко.

Лариса Денисенко: Вітаю вас. 2009 рік російський і український кінематограф чомусь  почали із островів. Один острів ми вже вам представляли. Це стрічка Федора Бондарчука «Залюднений острів», за романом братів Стругацьких. А сьогодні ми представляємо стрічку українського виробника, режисер Володимир Тихий, сценарист Ірен Роздобудько – «Таємничий острів».

Сьогодні у гостях студії сценарист Ірен Роздобудько, режисер Володимир Тихий. І ми будемо говорити про... Перш за все про вибір назви. Ви, взагалі, думали, це умисно таке, плутанина. Це, взагалі, назва книжки Жюля Верна «Таємничий острів». Виходить цього року «Залюднений острів» Бондарчука, з величезним бюджетом, із величезним промо. Володю, скажіть, ти подумав: цікаво, хтось сплутає...

Єрема: Ще два роки тому був російський «Острів», просто «Острів».

Тихий: У нас була просто спочатку історія. Ірен запропонувала екранізувати свою невеличку повість. І вона називалася просто «Острів». Це було про таких серйозних... Тобто там було дуже багато таких серйозних... Прийшло від того, тобто навіть не по мотивах зараз, а прийшло від того... Умовно кажучи, надихнула ця подія. Це оповідання-повість. І воно називалося просто «Острів». І звичайно, що після того, як поширився цей фільм «Острів» російський про духовні пошуки особистості і таке інше, то якось знову виходити із назвою «Острів», було несерйозно. З іншого боку, коли вже писався сценарій, то воно стало зрозуміло, що в нас такий іронічний трилер, лірично-іронічний. І абсолютно нормально назватися, в сенсі того, що відбувається, «Таємничий острів». Ось такою виявилася назва.
Денисенко: От дивись, виходить, що є «Острів» філософського спрямування, є «острів» фантастичний [«Залюднений острів»], і «Таємничий острів» – лірико-іронічний трилер.
Єрема: Але таке поєднання «лірико-іронічний» трилер... Я би назвав «Таємниця острова Ікс».
Тихий: Це вже був би постмодернізм. Серйозний.
Єрема: А у вас не постмодернізм?
Тихий: Зараз без постмодернізму взагалі тяжко. Чесно.
Денисенко: Постмодернізм є хоча би в тому, що назви будь-яких продуктових магазинів – із них обирають літери і пишуть маленькі привітання головному герою. Коли ти використовуєш такі літери, мені здається, що, власне, у чомусь прояв постмодернізму.
Єрема: Ірен, взагалі – про що історія?
Роздобудько: Історія – як чоловік шукає і не може знайти жінку. Але це чоловіча історія.
Єрема: Так це ж про вічне.
Роздобудько: Про вічне.
Тихий: Чесно кажучи, у нас теж про духовні пошуки...
Денисенко: У нього насправді є жінка.
Єрема: То він шукає її, і не може знайти... У буквальному смислі.
Роздобудько: Про наше суспільство. Про ставлення до людей у нашому суспільстві, коли людське життя не має ніякого значення, не грає ніякої ролі, не має цінності. І потім ти приходиш до того, що життя має цінність.
Денисенко: Ти маєш на увазі, що люди заграються часом дуже?
Роздобудько: Так. Я просто не хотіла розкривати інтригу.
Денисенко: Я розумію.
Тихий: Не саме інтригу, а зав'язку можна розкрити
Єрема: Давайте не будемо розкривати, давайте її закрутимо.
Тихий: Можна закрутити. Головний герой приїздить у маленьке містечко-селище. Кагарланівка воно називається, яке знаходиться на березі якоїсь річки великої чи озера. Ми не знаємо, тому що поруч є великий острів. Він приїздить для того, щоб знайти свою дружину, яка поїхала писати статтю про цей острів, який поруч. І потім через дня три-чотири герой отримує лист, у якому вона пише – не шукай мене, я знайшла своє щастя. Чоловік, звичайно, сприймає це як виклик. І хоче знайти її, щоб із нею порозмовляти.
Денисенко: Хоче подивитися в обличчя цьому щастю, поговорити.
Єрема: І можливо набити йому...
Денисенко: Можливо.
Тихий: Ось так у нас починається історія.
Єрема: Давайте подивимося шматочок цієї історії. Отже, дивимося уривок із фільму «Таємничий острів». І за кілька хвилин продовжуємо розмову у нашій студії з її авторами.

Денисенко: Я не знаю, як для вас, а для мене найкращий трилер – це коли наче нічого не відбувається, а потім у самому кінці тобі наче щось дає по голові. Мені здається, що тут той саме випадок, бо я перечитала дуже багато різноманітних думок із приводу цієї стрічки в Інтернеті. Благо, в Інтернеті зараз можна прочитати що завгодно з приводу всього. І люди говорять, що доволі спокійний, доволі повільний плин всього фільму. І потім кінцівка така, що людей воно зламує. Цікаво, це режисерський хід чи сценарний?
Роздобудько: Можна скажу як подяку Володі? У мене повість була спочатку про інше. А коли він почав мені переповідати, як воно має бути. Велика заслуга його, що...
Денисенко: Він додав тобі чоловічого погляду?
Роздобудько: Він взагалі і сюжет додав, тобто там було перероблено багато чого.
Єрема: Це вже, Володю, після того, як ви прочитали сценарій, у вас з'явилися такі ідеї.
Роздобудько: Як прочитав оповідання.
Тихий: Оповідання. Спочатку були епізоди, а потім вже вся картина вимальовується. Потім у нас був такий момент, що ми зняли більше, ніж того, що потім змонтували. З того, що вийшло, ми спочатку змонтували версію, вона була довше на хвилин сім, вісім навіть.  Був такий перегляд доволі серйозний. Це ми зробили під час «Молодості». Запросили певних дистрибуторів. І після того я дослідив певні їхні враження, зрозумів – і ми повикидали частину...
Денисенко: Які корисні перегляди людей, які розбираються у прокаті.
Тихий: Воно допомагає. Звичайно, що багато речей, які ти вже не можеш змінити, бо це не Голлівуд, що ти можеш взяти і зняти декілька епізодів...
Єрема: Ну-от остання стрічка, яка зараз йде у прокаті, – «Одного разу в Голлівуді». Вона саме про це, що після перегляду критиків, як вони вирішують кардинально змінити фільм. Не буду переповідати, адже це зовсім інша історія про те, наскільки впливають таки попередні перегляди на долю фільму і що з того виходить.
Тихий: Це спірна, звичайно, історія про те, на що воно впливає. І за рахунок того, що ми вирізали декілька епізодів фільм став значно динамічнішим. У певній мірі втратив свою історію особисту головний герой. Там був такий епізод, де він зустрічає дивного дідуся, який грав на гармошці. Він розчулився і починає розказувати усе, що йому наболіло на серці. Того епізоду ми вирізали, тому що у певному моменті він...
Денисенко: А що, до речі, про це сказав Стичкін? Це є монологи акторів, вони є дуже важливими. Він спокійно це сприйняв?
Єрема: Зазвичай актори протестують.
Тихий: Ну, я не знаю. Може, він там рідним-близьким щось і казав...
Роздобудько: Ти розкажи, коли ми обирали, що він сам захотів грати головну роль.
Тихий: Про Стичкіна. Він дуже хороший актор.
Денисенко: Справді дуже хороший актор. І я була дуже здивована вашим вибором, як його у ролі бізнесмена. Я вам чесно кажу, я його абсолютно інакше сприймаю.
Тихий: Типаж абсолютно інший.
Денисенко: А він такий світлий хлопчик.
Роздобудько: Він такий маленький Наполеончик, який потім стає дуже сильним.
Денисенко: А ось чому. Це жіночий підхід. Тепер зрозуміло, хто віддавав наказ.
Тихий: По-перше, головним для мене було, що він мав бути чужородним, інородним таким тілом всьому, абсолютно чужим.
Єрема: Нестереотипним, так?
Тихий: Не схожим на героя, на героя, який приїхав і зараз буде боротися зі злом за добро, умовно кажучи. Він повинен був бути міський хлопець, який виріс там, тому його все дратує: що не прибирають, що готелю не можна знайти.
Єрема: Він балуваний.
Тихий: Балуваний. Він такий приїздить, і абсолютно не збирається боротися, нікому бити пику чи ще щось. Він просто хоче виплеснути свій гнів. І якось він міняється, коли опиняється у оцих обставинах.
Єрема: А Неллі Уварова яка мала бути?
Тихий: А Неллі Уварова така і мала бути,  як у нас вийшло.
Єрема: У неї теж є дуже сильний шлейф – «Не родися вродливою», який за нею тягнеться. І от що б вона не грала, я помічаю, що цей шлейф настільки сильний, що іноді це може зашкодити.
Денисенко: А ти знаєш, мені здається, що це залежить від того, що там дуже багато крупних планів. І коли на неї дивишся в іншій стрічці, ти натикаєшся – о, Катя Пушкарьова! І тут нічого не можна з цим зробити. Чому ви зупинилися на ній?
Тихий: У Неллі там невеличка роль. Одна з головних, але щодо часу екранного, упродовж якого вона з'являється, в неї дуже невеличкі шматочки. Як ось «Улюблена жінка механіка Гаврилова», і коли механік Гаврилов з'являється на дві хвилини у кінці самого фільму. Так само і з нашою Неллі Уваровою – дружиною головного героя. Ось. І саме якусь мотивацію і всі ці події, які навколо цього закручені, саме вона, образ, який у неї існує, у неї є, вона як раз, мені здається, дуже нормально втілила.
Єрема: У такому разі, у якості ілюстрації до того, про що ми тільки-но говорили, можна буде подивитися ще один уривок із стрічки.

Єрема: В принципі, у вас уже був досить успішний досвід співпраці над телевізійними фільмами, на нашому каналі був, який демонструвався нещодавно. Ви завершили роботу над «Зів'ялими квітами», а цей фільм – він йде у прокат. І те, що буквально днів п’ять, як він вийшов у прокат, а вже про нього говорять. Це свідчить, що увага до фільму все ж таки є. І є досить непогані оцінки. Ви якось перелаштовувалися, скажімо, на сценарному рівні, переробляли сценарій, враховуючи те, що фільм йтиме у прокаті кінотеатральному, а не телевізійному рівні? І як адаптували його до прокату у кінотеатрах?
Роздобудько: Може, Володя краще розповість, бо, в принципі, фільм знімався, як телевізійний.
Тихий: Перш за все він як телевізійний знімався, тому що це гарантовані гроші, і продюсер розуміє, що він все-таки повинен цей фільм продати для того, щоб його показали у прайм-тайм на одному із російських, цих двох головних каналах.
Денисенко: Живі гроші.
Тихий: Це ті гроші, які він ні за що, ні за які «кавріжки», ні за «Оскара» – ніколи не відмовиться від них.
Єрема: Одразу розраховується на великі гроші.
Тихий: Розраховується. Але все одно, дивіться, певний момент. У нас не має бути сексу, наркотиків, умовно кажучи, кривавого насилля... Такого у нас не мало бути. Але з іншого боку, ми отримали карт-бланш на те, що ми міняємо жанр, і це у нас не мелодрама, як завжди це буває, не «ментовський» детективчик. А дещо інше. І знову ж таки за фабульними цими всіма ділами у нас нестандартна історія, тобто головний герой  – він шукає. У нас немає, тобто є романтичні моменти, вони існують, але це не love story. Тут багато таких речей, яких бачиш у кінотеатрі. Це була спланована історія, щоб вона була не тільки цікава для телевізійного екрану. І ми планували таким чином, такий замах зробити на те, щоб там якість фестивалі, якийсь прокат невеликий, що у фільма було це.
Денисенко: Ви знаєте, що доволі цікаво, ми нещодавно презентувати із Толіком  «Ілюзію страху» Олександра Кірієнка. І там насправді головний герой теж бізнесмен. А ваш герой Максим, якщо я не помиляюся з ім'ям, він теж є бізнесменом. Мені хочеться запитати, тобі не здається... При чому бізнесмени, але там не зрозуміло, чим вони займаються, ані в тій стрічці, ані...
Єрема: Бізнес!
Денисенко: Це просто бізнес, який начебто... От ти мусиш просто це прийняти  і зрозуміти, а що це – ніхто не знає. Чому, як тобі вважається, зараз головні герої у двох українських стрічках, які одна за одною вийшли, це є бізнесмени, та ще й абстрактні, з абстрактним бізнесом. Це просто віддзеркалення часу нашого чи щось інше?
Роздобудько: Взагалі скажу, що мене нудить від бізнесменів, політиків, нещасних попелюшок, які шукають собі прекрасних принців на екранах. Він, може, у нас і не бізнесмен. Він звичайна така ділова людина, в якої є машина, є певні справи. Можна подумати, що і я бізнесмен, і Володя – у нас теж є справи, ми можемо їздити на машині.
Денисенко: Ви не бізнесмени.
Тихий: У Кириєнка у фільмі цьому, там бізнесмен є певною мірою мотивацією того, що відбувається. У нашому випадку те, що ця людина має гроші, певною мірою спрямовано та те, що ті певні речі, які з нею відбуваються, він би... Якби він був вчителем фізкультури у школі, наприклад, якщо по-чесному, це навряд чи з ним би відбулося... Ми не те що змушені були, це повинно було відбутися, історія не склеїлася б тоді.
які є героями нашого часу, але так воно і є.
Роздобудько: Успішна міська людина, яка має дружину журналістку.
Тихий: Вони є героями нашого часу на даний момент, так воно і є.
Денисенко: Так воно і є. Я, власне, до того і веду...
Тихий: Може, два-три роки пройде, і буде у нас героєм нашого часу буде молода дівчина, яка, наприклад, співає у гурті «ВіаГра», і це буде приклад особистості.
Денисенко: Ірено, а ти як думаєш?
Тихий: Я так не думаю, навів як приклад.
Роздобудько: Я би хотіла, щоб це була нормальна людина, така як більшість нас. Але, в принципі, наш герой – нормальна людина, тільки що він має якусь справу, він не думає про вічне, про душу, і починає у процесі пошуків дружини думати і про вічне, і про душу, і про все.

Єрема: Хочу поговорити ще про музику. До цієї стрічки музику написав Дмитро Шуров із Esthetic Education. І в принципі, стиль цієї групи спонукає до того, що можна подумати, що цей фільм позиціонували більше як артхаус, з іншого боку – ви розраховували також на телевізійний прокат. І щось тут не клеїться.
Тихий: Існує декілька напрямків. Продюсер намагається рухати всі ці події в одному напрямку... І все відбувається у такому руслі. Ти, наприклад, думаєш більше про те, що буде цікаво твоїм знайомим, твоїм друзям, твоїм найближчим людям, тобто кожна людина, як би вона не казала, що знімає кіно для себе, вона знімає для тих людей, яких вона знає. І це справді. Наприклад, якщо ми хочемо змінити творчість Байрак, ми повинні оточення її поміняти. Сюжетні речі, може, й не зміняться, а зміняться деякі аспекти
Єрема: Тоді можна поцікавитися твоїм оточенням?
Тихий: Із Шуровим ми співпрацювали на «Ґудзику». Мені сподобалося із ним працювати, і з усією командою Esthetic Education.
Єрема: Вони роблять мистецьку музику.
Тихий: Як свідчення того, що музика вдалася, вже питають про саунд-трек до фільму, де можна його скачати.
Денисенко: Хочу сказати, що на блогосферах дуже модно стало оцінки виставляти. І люди дають вам шість-вісім із десяти. Хочу сказати, якщо навіть порівнювати з іншим «островом», не буду уточнювати, яким – це чотири-п’ять, тобто ви його випереджаєте, людям подобається ваша стрічка,  з чим вас і вітаю. Я хотіла би запитати в тебе, Ірен.
Ти отримала, і, власне, ви, вся ваша робоча команда отримала на Міжнародному телевізійному фестивалі у Чорногорії перше місце за «Ґудзик», за сценарну роботу. І це, власне, твій сценарний дебют – «Ґудзик». Після того ти вже написала дуже багато сценаріїв і продовжуєш писати книжки. Твою книжку, яка вийшла, найсвіжіша, останнім часом – «Дві хвилини правди». Її називають кінематографічною. Таке враження, що можна знімати кіно, можна ставити виставу, якщо, можливо, трохи переписати щось. Ти не думала про її кінематографічне подальше життя?
Роздобудько: Ця книжка зовсім нова.
Денисенко: Ти розгублена і не знаєш, що робити?
Роздобудько: Я читала у газеті таку іронічну фразу, що Роздобудько писала цей роман під кіно. Я хочу сказати, що ні, я цей роман писала як роман.
Єрема: Ірено, в принципі, нічого поганого немає, тому що зараз часто можна почути про брак сучасних історій із нормальними людьми, які можна перенести на екран, і щоб ти співпереживав, не лише тримаючи книжку, а й дивлячись ці історії на екрані.
Роздобудько: Я зараз дуже обережно ставлюся до екранізації книжок. Мені краще придумати щось нове, ніж...
Єрема: Чому?
Роздобудько: Тому що мені, наприклад, ця книжка дуже дорога.
Єрема: А хіба екранізація є спаплюженням власного дитяти?
Роздобудько: Не спаплюженням, але...
Денисенко: Ти просто не хочеш своєї думки передати комусь іншому.
Роздобудько: Можливо. І щодо цієї книжки, ще не час, наприклад, прийшов її. Я її потримаю. А краще придумаю щось інше. Фантазії багато. І життя йде. І все цікаво.
Денисенко: У вас такий вдалий приклад співпраці. Я навіть бачу, що вам доволі легко спілкуватися і працювати разом. Ви думали продовжувати ще роботу? Можливо, вже обмінялися якимись ідеями, чи поки що ви концентруєтеся на «Таємничому острові», на його прокаті і більше ні про що не думаєте?
Тихий: Ідеї є, звичайно, не «Таємничий острів 2», до речі. Наприклад, сподобалася ідея –  за певною мірою переграти те, що Ірен написала, це роман «Все, що я хотіла сьогодні», але дещо змінити.
Роздобудько: Зовсім буде по-іншому, і я згодна.
Тихий: І це дуже соціальна історія, дуже жорстка.
Денисенко: Насправді, це історія про насильство, і скільки жінка може витримати, і чи варто терпіти, і як жити далі.
Тихий: А фільм про інше – ми хочемо дещо приземлити героїню, щоб у неї був чоловік, діти, обставини, щоб вона у цьому порпалася. І так складається, що її наче по голові б'є цей папірець, в якому написано, що вона має померти через місяць, і як вона починає дивитися на своє оточення. І як оточення починає по-іншому до неї відноситися. Як чоловік, як діти, як все починає змінюватися.
Денисенко: Продовжуєте творити у стилі лірико-трилера...
Єрема: Можливо, коли дійде до реалізації, дещо зміниться жанр... Але думаю, що всім стало зрозуміло, що ідеї є. Вочевидь, Ірен Роздобудько і Володимир Тихий – автори стрічки «Таємничий острів», про яку ми сьогодні говорили, у цій студії не в останнє. Зичимо вам успіху. Приходьте ще, представляйте свої нові роботи. Дякую. А нашим глядачам дякую за увагу. Зустрінемось на цьому ж каналі.
Денисенко: Хай вам щастить.