22:16 | 28.04.2024

“Не люблю попсову музику: те, що слухають всі, я ніколи не слухаю”, - акторка Катерина Кузнєцова про музичні вподобання й український кінематограф в ексклюзивному інтерв'ю

Щонеділі

1plus1

Героїня проєкту "Пісня мого життя" Катерина Кузнєцова розповіла про улюблений музичний гурт та що слухала, коли була дитиною.

Щонеділі о 21:00 на телеканалі “1+1 Україна” транслюють прем’єру проєкту “Пісня мого життя”, ведучою якого стала Катерина Осадча. За правилами, зіркові учасники та лідери думок загадують пісні, що асоціюються у них з певним важливим періодом життя, а сучасні українські артисти виконують їх на сцені.

Гостею нового епізоду стала українська акторка Катерина Кузнєцова.. В ексклюзивному інтерв’ю для сайту 1+1 Катерина Кузнєцова поділилась, на яких музичних виконавцях зростала, та у яких українських режисерів мріє зіграти в кіно..

Сьогодні ми зібрались на цьому проєкті, що поєднує музику, важливі моменти та історії людей. Чи є у вашому житті пісня, що здатна миттєво надихнути, покращити настрій чи попросту зробити легше у тяжкий період?

Обожнюю Скрябіна. Коли важко - слухаю його пісні. Я та людина, яка дозволяє собі плакати, але, щоб ніхто не бачив. Тому, моя подушка витримує багато сліз і його музика - вічна для мене. Одну улюблену пісню важко обрати. Думаю, це “Люди як кораблі”. Слухала її, коли була ще юною студенткою, в ній дуже багато сенсів. А зараз, коли слухаю, кожного року знаходжу для себе новий зміст. Знаходжу відповіді на ті запитання, чому іноді люди погано вчиняють, а чому іноді життя дарує нових людей.

Наразі ви живете на три країни: Шрі ланку, Іспанію і Україну і до того ж гастролюєте з виставою. Чи важко з психологічної точки зору постійно перебувати у такому русі, а не на одному місці? Чи допомагає музика справлятись з тривогою?

Шрі-Ланка не моє місце. Я вимушена туди їхати, бо мій хлопець там працює, але дуже важко, коли я не вдома. Єдине місце, де я відчуваю себе в безпеці і де я відчуваю себе щасливою - вдома з батьками у Києві. Рух - це спосіб життя, я не уявляю себе без руху і так було завжди. Останні 20 років я в постійному русі: це і подорожі, і гастролі, і кіноекспедиції. А музика відображає важливу частину життя, тому в мене завжди навушники з собою, і в них я слухаю як українських, так і іноземних виконавців. Мій найулюбленіший гурт - це Coldplay. Слухаю їх з 15 чи 16 років. Десь 5 років тому я була на їх великому концерті в Парижі, 84 тисячі людей було на стадіоні .Ця група може мене ввести у депресію, і так само з неї вивести. Вона протягом життя завжди зі мною.

З приходом повномасштабного вторгнення українці стали відходити від прослуховування російської музики і тим самим розвивати українську музичну індустрію. Чи розділяєте ви таку позицію? І якщо так, то яких українських виконавців можна зустріти у вашому плейлисті?

Хочу сказати, що навіть коли проживала на території рф, не слухала російських пісень, бо в принципі не люблю попсову музику. Те, що всі слухають, я ніколи не слухаю і так було завжди. В “Пісні мого життя” я розповіла, що мої смакові вподобання почалися з правильної музики: це була Sade, Elton John, Michael Jackson, George Michael, Simply red. Ці виконавці - легенди, вони нагадують мені дитинство. А що стосується українських виконавців, подобається гурт Granula Grace, Я не знаю, чи цей гурт досі існує, але обожнюю пісні “Коло” та “Хмари”. Для мене відкриттям став Kadnay. Пісня “Тоб” це щось взагалі неможливе. Завжди любила “Другу ріку”, “Океан Ельзи”, “Воплі Відоплясова” ну і, звичайно, “Скрябін”.

Слідом за музичною індустрією в Україні активно розвивається і кінематограф. Чи є у вас улюблені українські режисери, або режисери з якими хотілось би попрацювати?

Колись мріяла попрацювати з Анатолієм Матешко, і в мене стався такий досвід - я знімалась з ним в проєкті “Хто ти”. Найулюбленіший український режисер, - Володимир Янощук. Це мій друг, я з ним пропрацювала вже 3 проєкти і дуже сподіваюсь, що ми будемо продовжувати наш творчий тандем. В нього є свій почерк і своє бачення. Мені дуже сподобався його фільм “Памфір” і я б хотіла знятися у цього режисера в кіно. На жаль, кіноіндустрія в Україні до повномасштабного вторгнення була не так розвинута, як би хотілося, чого не сказати про моду чи музику. Саме з кіно була якась меншовартість. Але вірю, що з початком нової ери після нашої перемоги ми дізнаємося багато нових імен. Особливо, режисерів - документалістів, бо останні 4-5 років дивлюся в основному документальні фільми. Наш фільм “20 днів у Маріуполі” отримав Оскар і я захоплююсь учасниками процесу його створення. Думаю, що мої улюблені і талановиті режисери ще попереду.

В своїх соц мережах ви активно популяризували документальну стрічку “20 днів у Маріуполі” що вчора приніс Україні перший Оскар. А невдовзі Алан Бадоєв презентував свій фільм “Довга доба” чи дивились ви його і якщо так, то які емоції викликала у вас ця картина?

Ще не встигла, тому що приїхала тиждень тому, а прокат фільму в кінотеатрах вже закінчився. Я засмутилася, тому що є різниця, коли дивишся на ноутбуці чи в кіно. Так само сталося з фільмом Сашка Кобзаря “Батько”. Дуже сподобався цей фільм, але я знаю, що якби була можливість подивитися на великому екрані, були б інші емоції. Чомусь інтуїтивно відчуваю, що буде додатковий показ фільму “Довга доба” для українців. Його треба робити.

Музика і кіно - нерозривні речі. У кожного фільму є свій саундтрек. Чи можете ви поділитись, яка пісня стала для вашого саундтреком цього року?

Один із моїх найулюбленіших фільмів - це “Місце під соснами” і там є музика Морріконе. Ці пісні є в моєму телефоні, вони постійно лунають. Люблю фільм “Драйв” з Раяном Гослінгом і там теж фантастична музика, але вона не всім заходить. Полюбляю депресивну музику, важку, але не рок, щось в стилі “The Blaze”. Що стосується музики в кіно, то це також фільм “Голубий Валентин”, обожнюю музику звідти. Є така японська піаністка Кейко Мацуї і Джо Хісаіші, він теж написав багато саундтреків до фільмів “Пустий дім”, “Зима, весна, літо і знову весна”. Дуже надихаюча музика у них.